У колі самотності

Новинка афіші театру «Актор» — «Іграшка для мами»

Алла Бистрова

17 грудня, 2015 - 11:08

КОЖНА З РОЛЕЙ У ВИСТАВІ «ІГРАШКА ДЛЯ МАМИ» БЕНЕФІСНА. НАСТУПНИЙ ПОКАЗ ВІДБУДЕТЬСЯ 20 ГРУДНЯ / ФОТО НАДАНО ТЕАТРОМ «АКТОР»

Київський театр «Актор», який і по смерті його засновника продовжують називати «Театр Валентина Шестопалова», у своїй діяльності тримає головну лінію — досліджувати акторську творчість. У будь-якій виставі кожна акторська робота опиняється у фокусі скрупульозної уваги, ніби під збільшувальним склом. Не зраджує принципу існування «Актора» й остання прем’єра — вистава «Іграшка для мами» за п’єсою «Ти ніколи не каталася на верблюді?» Альдо Ніколаї в постановці Григорія Зіскіна.

У цій камерній роботі на три ролі порушуються глобальні теми. Випадок із життя однієї сучасної італійської родини стає узагальненням картини людських стосунків. Мати, синьйора Ольга, і дочка Ельза. Сусідка Айріс, наче член їхньої сім’ї, намагається бути емоційним буфером у стосунках між матір’ю та дочкою. А вони вельми непрості... Три самотні жінки «замуровані» у своєму печальному стані. Вони прагнуть порозумітися, але як їжачки, котрі горнуться одне до одного, лише колють себе гострими голками...

Кожна з ролей у виставі бенефісна. Найяскравіший бенефіс — в Анни Варпаховської в ролі матері. Вона з шармом грає привабливу літню жінку. Однак це не лагідна й добросердечна бабуся. У своєму егоїзмові Ольга (Варпаховська) сягає висот жорстокості щодо своєї дочки. Вона нудиться в самотності й робить собі забавкою життя дочки, шантажуючи віддану дитину екстравагантною поведінкою. Варпаховська вміло балансує на межі комедії, зауваження та кпини матері досить гумористичні, але в який грубий і немилосердний спосіб вона відіграється на рідній дитині...

У комедійності з Анною Варпаховською змагається й Ірина Калашникова в ролі сусідки Айріс. Недолуга стара діва в дивакуватих, чудернацьких капелюшках весь час переповідає телесеріали, живе не власним життям, а переживаннями вигаданих персонажів. Айріс (Калашникова) добра й безпорадна, акторці вдається в кумедному образі віднайти риси трагічної стійкості перед суворістю й неприхильністю долі.

Найпривабливішою в цьому дивному жіночому трикутнику видається Ельза у виконанні Лариси Руснак. Відбиток самотності немовби вкарбовано в її зовнішність. Скромна, покірна, вона кладе власне життя на олтар служіння матері. Вислуховує прикрості, не виказуючи образи, терпляче несе свій хрест. І прекрасна у відмові протидії жорстокості матері. Але дівчина мріє вирватись із цього кола самотності, звільнитися від материнського шантажу. Вона зустрічає кохання, про яке, звісно, не може, та й не хоче розповідати матері. З нею відбуваються дивовижні зміни. Із непоказної сірої мишки вона перетворюється на красуню. Вбрання, зачіска, сяючі очі — і перед глядачем свідчення того, як почуття можуть змінити жінку...

Несподівано на перший план виходить тема, надзвичайно співзвучна часові. Коханий Ельзи — араб і політемігрант. Інтрига розкручується швидко й безжально. Мати, хитрістю вивідавши місце, де дочка ховає коханого, телефонує до поліції...

Драматург порушує питання, на яке непросто знайти відповідь. Особливо зараз. Чи так страшно «здати» владі потенційного терориста? Але ж це неймовірна підступність матері щодо своєї дочки, це крах її життя. Автор п’єси і творці вистави стверджують: має взяти гору вселенська, глобальна людяність. Сценографічний акцент вистави — картини із зображенням фрагментів іконостасу. Метафора тла, на якому відбуваються всі жахіття світу. Образи Христа й Божої Матері — те світло, на яке треба йти. Так, це може бути вихід, але куди котиться цей світ, у якому можливі такі стосунки між найріднішими людьми?

Алла БИСТРОВА

Рубрика:

Культура

Газета:

№231, (2015

Веб-портал JooMix.